МУЗИКА І СУЧАСНІСТЬ

Сучасне мистецтво, як і в усі часи, прагне розкрити суть духовності людини як найдорожче, чим обдарувало її життя. Картина світу XX — поч. XXI ст. — часу торжества науки і люд­ського інтелекту, парадоксів і потрясінь — суттєво відрізняєть­ся від попередніх епох. Художня культура, і музичне мистецтво зокрема, знаходяться у пошуках нових форм, щоб виразити ду­ховні процеси сучасного суспільства. В усіх художніх формах сьогодення відчувається енергія і напруга нової епохи, її інте­лектуальна насиченість. Разом з цим сучасне мистецтво прагне звеличити Людину і зрозуміти її багатий внутрішній світ.

Сучасною музикою зазвичай вважають лише музику сучас­ної доби, але і сьогодні хвилюють наші серця музичні шедеври минулого з їх вічними темами Добра і Зла, Любові і Ненависті, Життя і Смерті...

Життєздатність і актуальність музичної композиції визнача­ється не лише датою її створення, а тим, наскільки вона співзвучна з нашими думками, почуттями, прагненнями, ідеалами. І глиби­на мистецтва Й.-С. Баха, і непереможна сила творів Л. Бетховена, і ліричні сповіді композиторів-романтиків завжди будуть потріб­ні людям. Геніальні твори класичної музики, що були створені у минулих віках, витримали найскладніший іспит — випробу­вання часом, а їх автори — Й.-С. Бах і Л. Бетховен, В.-А. Моцарт і Ф.-П. Шуберт, П. Чайковський і М. Лисенко, М. Березовський і А. Ведель, С. Прокоф'єв і Д. Шостакович та багато інших ком­позиторів — стали нашими великими сучасниками.

Поняття «Сучасна музика» може вживатися у двох зна­ченнях:

— у вузькому — як музика, що створена безпосередньо в наш час;

— у широкому — як музика, що відповідає сучасним ідеа­лам і прагненням незалежно від часу її створення.

Видатний французький письменник Віктор Гюго писав: «Мистецький шедевр народжується навіки». У цьому відмін­ність вічно живої класичної музики від музики швидкоплин­ної, що ніби яскраво спалахує на небосхилі та миттєво зникає у безодні...

Існування «легкого» і «серйозного» жанрів у мистецтві є та­ким же природним, як і різноманітне емоційне життя людини: в одному випадку вона відчуває потребу відвідати храм, а в іншо­му — відпочити в колі друзів. Таким же природним є бажання послухати симфонічний концерт або проспівати модний шлягер.

Академічна (серйозна) музика — це мистецтво глибоке і зміс­товне, до якого зазвичай відносять твори академічних стилів, жанрів і форм, а також кращі зразки народної творчості. Вплив, який справляє академічна музика на слухача, можна порівняти з враженням від шедеврів світової літератури і живопису.

«Під «легкою музикою» я розумію масову музику, яка за сво­їм змістом і формою доступна для сприйняття», — писав І. О. Дунаєвський.

До жанру розважальної (легкої) музики належить розва­жально-танцювальна, поп-музика, оперета. Безумовно, свої мистецькі шедеври є і в цій галузі. Серед них прекрасні твори Й. Штрауса, Дж. Гершвіна, Дж. Леннона, П. Маккартні та інші. Видатні майстри розважального жанру своєю яскравою музикою дарують світові відчуття краси, пробуджують в людях високі іде­али, а це підвладно тільки справжньому великому мистецтву.

«Легке» й «серйозне» в мистецтві, як і в житті, не завжди існують окремо, вони взаємодіють, взаємопроникають, взаємовпливають одне на одного. Іноді важко визначити, до якого жан­ру — легкого чи серйозного, академічного чи розважального — належить той чи інший твір. Тому поняття «легка музика» теж можна розглянути у двох значеннях:

— музика, легка за змістом;

— музика, легка за сприйняттям.

Саме завдяки музиці, «легкій за сприйняттям», багато слу­хачів наближаються і до розуміння глибин «серйозної музики».

«Серйозна музика й легка музика — це поєднані між собою ве­ликою кількістю каналів два протоки однієї могутньої ріки. Почина­ючи з чистих витоків народної творчості, вона несе цілющу вологу людським душам. І ми п'ємо і з того, і з другого протоку, тому що тільки обидва вони разом можуть угамувати нашу жагу прекрас­ного, дати високе вдоволення нашому уму, серцю й почуттю кра­си», — писав російський музикознавець Арнольд Сохор.

Відлуння епох у музичному мистецтві

Музика — звучання часу, його дух.

Сергій Коненков (російський скульптор)

Мистецтво дає можливість уявити духовний образ кожної епохи. Воно, як чутливий камертон, уловлює її дух і характер, залишаючись у майбутньому виразником свого часу.

Традиційно вирізняють декілька великих культурних епох, серед яких:

Відродження (XIV—XVII ст.)

Новий час (XVII—XIX ст.)

Новітній час — з XX ст.

Кожна епоха відзначена в мистецтві певними художньо-стильовими напрямами.

Бароко (з італ. вибагливий, химерний, примхливий) — сти­лістичний напрям у європейському мистецтві кінця XVI — сере­дини XVIII ст. Його характерними ознаками були пишність і де­коративність форм.

З цим періодом пов'язані розквіт поліфонії і зародження но­вих музичних жанрів — опери, ораторії, кантати, сонати, кон­церту. Набуває розвитку сольне виконавство, зокрема, бельканто (з італ. чудовий спів). Вдосконалюється віртуозна майстерність музикантів-інструменталістів, для яких видатними скрипкови­ми майстрами Італії — А. Аматі, Дж. Гварнері, А. Страдіварі — створено інструменти, неперевершені за красою звучання. Музи­ка бароко досягла вершин у творчості К. Монтеверді, А. Кореллі, А. Вівальді, Г.-Ф. Генделя, Й.-С. Баха.

Класицизм (від лат. взірцевий) — один з провідних напря­мів європейського мистецтва XVII — початку XIX ст., для якого зразком були традиції античності та Відродження.

Для художніх творів епохи класицизму характерні суворість форм, лаконізм і гармонійність. Найвищі досягнення музично­го класицизму пов'язані зі становленням віденської класичної школи. У творчості найвидатніших її представників — Й. Гайдна, В.-А. Моцарта, Л. Бетховена (в Україні — М. Березовського, Д. Бортнянського) по-новому зазвучали музичні жанри і форми. Великим був їхній внесок у розвиток опери; саме в цей період сформувався жанр симфонії.

Романтизм — напрям у європейському мистецтві, який склався наприкінці XVIII — початку XIX ст. Основою романтич­ного світосприйняття став розлад ідеалу і соціальної дійсності. За­тверджується самоцінність духовно-творчого життя особистості. Музика романтизму — це голос серця. Серед видатних представ­ників романтизму — Ф. Шуберт, Р. Шуман, Ф. Шопен, Ф. Ліст, Р. Вагнер, Ф. Мендельсон-Бартольді та інші.

Реалізм (від лат. речовий, дійсний) — один з основних прин­ципів у мистецтві: правдиве, об'єктивне відображення дійсності різноманітними художніми засобами. Він ніби закликав митців повернутися зі світу надхмарних мрій на землю, до людей. Геро­ями художників-реалістів ставали звичайні люди, а основною те­мою творчості — повсякденне життя.

Видатні досягнення реалізму в світовій музиці пов'язані з іменами П. Чайковського, Дж. Верді, Ж. Бізе, М. Мусоргсько-го, М. Лисенка та багатьох інших.

Імпресіонізм (від франц. враження) — творчий напрям у мистецтві, який виник у другій половині XIX ст. Представники імпресіонізму прагнули якнайбільш природно відобразити реаль­ний світ в його мінливості, передати швидкоплинність вражень.

Барвистість і мальовничість імпресіонізму розкриває нове бачення світу, закоханість у його красу. У музиці імпресіонізм найяскравіше представили два французьких композитори — К. Дебюссі та М. Равель.

Для сучасних композиторів і аранжувальників музика мину­лих часів є своєрідною художньою моделлю для написання оригі­нальних творів. Завдяки новим принципам «мислення у звуках» цікаво поєднуються минуле й сучасне, традиційне й новаторське.

«Відлуння епох» — це духовний зв'язок усіх часів. Нетлінні шедеври, народжені художнім генієм людства, завжди сучасні, адже метою мистецтва є збереження найважливішого його над­бання — Духовності, споконвічного прагнення до Ідеалу, Гармо­нії та Краси.